Давно ми знали про те, що на хуторі Новий городок, що біля села Покровка проживає Коцюбинський Володимир Йосипович -справжній доктор філософських наук. Після виходу на заслужений відпочинок покинув гамірний Київ і повернувся на свою малу батьківщину і став збирати матеріали і писати історію свого краю.
Та нарешті випала нам дійсно щаслива нагода зустрітись з Володимиром Йосиповичем. Ми запросили його на районний захід, що проходив в Покровській сільській бібліотеці - майстерня професійного успіху «Роль бібліотек, що обслуговують дітей, в житті місцевих громад».
І ось він – Коцюбинський Володимир Йосипович - зовсім нічим не відрізняється від своїх односельців, на вигляд простий житель Покровки. Але. коли почав свій виступ, ми зразу побачили, що це надзвичайно цікава та неординарна особистість. .Більше 40 років він жив та працював у Києві. В 1971 році після закінчення Київського державного університету працював у ньому старшим лаборантом кафедри історії, від 1973 – референтом міської орг-ції Т-ва для поширення політ. і наук. знань УРСР; від 1975 – у редакції істор.-філос. літ-ри вид-ва «Вища школа»; 1977–2002 – в Ін-ті філософії НАНУ (усі – Київ): від 1999 – пров. н. с. відділу соц. Філософії. Коцюбинський В.Й. автор десятка наукових праць.
Вже майже 10 років живе в селі і за його словами зовсім не хотів би повернутись до Києва з його суєтністю, брудним повітрям і темпом життя. Володимир Йосипович дуже пишається історією свого краю, може годинами розповідати її. Та і дійсно – це цікава історія. В наших краях на місці нинішніх балок та ярів текли широкі та повноводні річки. Більшість — були судноплавними. По них ходили величезні човни, вільно пливли здоровенні турецькі галери. Саме село Покровка, де зберігаються легенди, мало різні назви: й Красно-Милашевичеве, і Покровське. Знаходиться воно за 25 км від райцентру Веселинове, на схід від нього, у гирлі Чичиклеї, де відомі залишки давніх городищ. Ще в 1578 р. руїни стародавньої фортеці згадував у своїх записках мандрівник Мартин Броневський. Розкопки показали, що фортеця могла загинути внаслідок воєнних дій або нищівної пожежі. Деякі пошуковці вважають, що це могло трапитися під час російсько-турецьких війн, приблизно в середині чи кінці XVIII ст. Пізніше (у 1790-1800-х роках) старе село, вже як Покровське, відбудували та заселили селяни-втікачі, переселенці з різних районів Російської імперії.
Ще Володимир Йосипович мріє зібрати і видати матеріал про жінок Покровки, тих хто на своїх плечах ніс всі тяготи війни та післявоєнного часу. Саме їх він вважає справжніми героями свого часу.
Він не любить все показушне і несправжнє. Переживає за сьогоднішнє молоде покоління, що віддає перевагу комп’ютеру, а не книзі. А бібліотекарів вважає самими головними «духовними провідниками» місцевих громад.
Та нарешті випала нам дійсно щаслива нагода зустрітись з Володимиром Йосиповичем. Ми запросили його на районний захід, що проходив в Покровській сільській бібліотеці - майстерня професійного успіху «Роль бібліотек, що обслуговують дітей, в житті місцевих громад».
І ось він – Коцюбинський Володимир Йосипович - зовсім нічим не відрізняється від своїх односельців, на вигляд простий житель Покровки. Але. коли почав свій виступ, ми зразу побачили, що це надзвичайно цікава та неординарна особистість. .Більше 40 років він жив та працював у Києві. В 1971 році після закінчення Київського державного університету працював у ньому старшим лаборантом кафедри історії, від 1973 – референтом міської орг-ції Т-ва для поширення політ. і наук. знань УРСР; від 1975 – у редакції істор.-філос. літ-ри вид-ва «Вища школа»; 1977–2002 – в Ін-ті філософії НАНУ (усі – Київ): від 1999 – пров. н. с. відділу соц. Філософії. Коцюбинський В.Й. автор десятка наукових праць.
Вже майже 10 років живе в селі і за його словами зовсім не хотів би повернутись до Києва з його суєтністю, брудним повітрям і темпом життя. Володимир Йосипович дуже пишається історією свого краю, може годинами розповідати її. Та і дійсно – це цікава історія. В наших краях на місці нинішніх балок та ярів текли широкі та повноводні річки. Більшість — були судноплавними. По них ходили величезні човни, вільно пливли здоровенні турецькі галери. Саме село Покровка, де зберігаються легенди, мало різні назви: й Красно-Милашевичеве, і Покровське. Знаходиться воно за 25 км від райцентру Веселинове, на схід від нього, у гирлі Чичиклеї, де відомі залишки давніх городищ. Ще в 1578 р. руїни стародавньої фортеці згадував у своїх записках мандрівник Мартин Броневський. Розкопки показали, що фортеця могла загинути внаслідок воєнних дій або нищівної пожежі. Деякі пошуковці вважають, що це могло трапитися під час російсько-турецьких війн, приблизно в середині чи кінці XVIII ст. Пізніше (у 1790-1800-х роках) старе село, вже як Покровське, відбудували та заселили селяни-втікачі, переселенці з різних районів Російської імперії.
Ще Володимир Йосипович мріє зібрати і видати матеріал про жінок Покровки, тих хто на своїх плечах ніс всі тяготи війни та післявоєнного часу. Саме їх він вважає справжніми героями свого часу.
Він не любить все показушне і несправжнє. Переживає за сьогоднішнє молоде покоління, що віддає перевагу комп’ютеру, а не книзі. А бібліотекарів вважає самими головними «духовними провідниками» місцевих громад.
Немає коментарів:
Дописати коментар