Уклін загиблим воїнам пера.

   До Всесвітнього дня поезії ми схиляємо голови перед воїнами пера — поетами, письменниками, журналістами, які віддали життя за нашу свободу. Їх полягло уже більше 230.Кожен із цих 230 митців — це не просто цифра в статистиці, це недописана книга, несказане «люблю» і вічний рядок у літописі нашої свободи. Ми разом з учями 9-В класу Веселинівського ліцею вшановуємо тих, хто писав історію нашої свободи не лише чорнилом, а й власним життям. Кажуть, що коли говорять гармати, музи мовчать, але український досвід доводить зворотне: поезія стає нашою бронею.

Сьогодні згадували і читали поезію тільки деяких з них, тих чия поезія звучала особливо гостро:

· Максим Кривцов («Далі»): Поет, який казав, що його вірші — це «проростання життя». Він загинув у пікселі, залишивши нам свої «Вірші з бійниці».

· Вікторія Амеліна: Вона була голосом тих, хто не міг говорити. Вона знайшла щоденник Володимира Вакуленка, щоб світ дізнався правду, а сама стала жертвою російської ракети в Краматорську.

· Володимир Вакуленко: Письменник, якого окупанти вбили за те, що він був Українцем. Його голос звучить тепер у кожному рядку знайденого під вишнею щоденника.

· Гліб Бабіч: Наш миколаївець, позивний «Лєнтяй». Його пісні, як-от «Ті, хто тримають небо", стали гімнами боротьби. Його поезія — це залізо, перетворене на слово.

· Олексій Кваша: Поет із нашого краю, який писав ніжні вірші та казки для дітей, а загинув як справжній воїн, рятуючи товариша. Це приклад найвищої любові до ближнього.

Вони любили життя, мріяли про перемогу так само, як і ми.